Про автора

Розповісти про Миколу Крижановського коротко – завдання не з простих. Бо щойно скажеш, що він моряк, з'ясовується, що був ще й шахтарем. Згадаєш про його подорожі пів світом – а він тим часом уже робить вино. Заговориш про вино – і тут виявляється, що поруч визрівають сири за французькими, італійськими та власними рецептами. А ще є сад, горіхи, вірші, старовинні карти, античні тексти і один загадковий острів, який не давав йому спокою двадцять років.
Утім, не все, що його захоплює, можна пояснити мовою фактів, карт і досліджень. Іноді думки стають віршами. Можливо, тому що деякі речі – море, степ, давні кургани чи відчуття часу – поезія здатна передати краще за будь-які точні координати.
Микола Федорович належить до тих людей, яким по-справжньому цікаво жити. Якщо вже подорожувати – то побачити Золотого Будду в Таїланді, пройтися пляжами В'єтнаму, побувати в Сінгапурі й Індонезії, дістатися Норвегії та Шпіцбергена і відвідати майже всю Європу. Якщо робити сир – то шукати найкращі французькі й італійські рецепти, експериментувати і зрештою створювати власні. Якщо вирощувати горіхи – то серйозно. Якщо зацікавитися загадкою зниклого острова – то бути готовим шукати його двадцять років.
Приблизно двадцять років тому, читаючи античні тексти про Північне Причорномор'я, він натрапив на згадки про Острів Тірагетів. І відтоді одне просте запитання час від часу поверталося: якщо острів існував, то куди він зник? Ця думка жила своїм життям. Іноді відходила на другий план, поступаючись іншим справам, а потім несподівано поверталася – з новим запитанням, новою картою або новою здогадкою.
Була навіть справжня родинна експедиція. Навесні частина родини вирушила пішки околицями сучасного Овідіополя, досліджуючи існуючі й старі русла річок, зокрема Барабойки. Пройшли чимало кілометрів і зробили важливе відкриття: острів шукали не там. Для дослідника, можливо, не найкращий результат. Для родинної історії – пригода, яку згадують досі.
А справжній прорив стався лише через багато років, коли до античних текстів і старовинних карт додався погляд із космосу. Супутникові знімки Google Maps дозволили побачити те, що важко розгледіти із землі: старі русла річок, особливості ландшафту, давні контури, які пережили століття. Останні пів року пошуку виявилися особливо продуктивними – нові спостереження почали складатися в цілісну картину.
Так з'явилася книга «Острів Тірагетів. Повернення на карту».
Можливо, вона й не могла з'явитися інакше. Адже її написала людина, яка все життя любить відкривати нове, не дуже довіряє готовим відповідям і, якщо вже чимось по-справжньому захоплюється, здатна йти за своєю ідеєю двадцять років.
А іноді – ще й перетворити свій пошук на родинну пригоду.